Він більше нам не посміхнеться
В зоні АТО перервалося життя бійця з Корсунщини Максима Мариненка
Від трагічної новини жалоба огорнула село Ситники Корсунь-Шевченківського району — ситничани втратили свого молодого, повного сил земляка Максима Мариненка, якого у лютому провели захищати Батьківщину. У цьому селі Максим зростав, вчився, тут живуть його батьки.
Молоде життя обірвало наскрізне кульове поранення в голову. Сталося це 31 липня у с. Градівці Красноармійського району Донецької області. Максимові було всього 29 років. До свого 30-річчя він не дожив два місяці.
Хороший хлопець, розумний і працьовитий — таким запам'ятався він своїм односельцям. На цю страшну звістку одразу відреагували користувачі соціальних мереж. Ось що написали в соціальних мережах люди, які знали Максима: «Таке хороше дитя у школі було: розумний, працьовитий, відповідальний... Жаль, що таке коротке життя у тебе, Максимчику... Тепер ти герой, а краще б був живим» (Лідія Петренко); «Він був чудовою людиною» (Альона Кріт); «Максим був дуже гарною людиною. Дуже жаль, що так рано обірвалося його життя, але він назавжди залишиться в наших серцях! Вічна пам'ять тобі, Максиме! Героям Слава!» (Людмила Саєнко).
Максим народився у Корсуні і до сьомого класу навчався у «п’ятій» школі. У Ситниках став жити, коли ще був підлітком - тоді батьки перебралися в село з Корсуня. Тут закінчив Моринську школу, потім Городищенське професійно-технічне училище, освоїв спеціальність оператора комп'ютерного набору. У лавах армії за призовом з гідністю прослужив два роки. Після армії працював на кондитерській фабриці у Кагарлику, на ювелірному заводі в Білій Церкві, а як довелося піти з роботи за скороченням - працював на різних роботах, без діла не сидів.
Та коли в країну прийшла біда, коли військкомат знову покликав його тепер вже захищати Україну від реального ворога, він не роздумуючи проміняв тихе, спокійне життя на суворі будні воїна-захис ника. Житель міста Володимир Портянко, який знав хлопця і його сім'ю, пригадує: «Він не переховувався, не уникав мобілізації. Як тільки прийшла повістка — сказав: треба йти захищати країну».
Максим був призваний за четвертою хвилею і 5 лютого пішов на захист Батьківщини. Служив у 93-й окремій механізованій бригаді, сумлінно виконував свій громадянський обов'язок боронити мир і спокій українського народу. Аж до своєї трагічної загибелі.
Микола Мариненко, Моринський сільський голова, говорить: «Батьки виховали його чесним, доброзичливим, в повазі до людей, любові до праці, справжнім патріотом. Ніякими словами не передати біль батьківської втрати. Але це страшна біда кожного з нас, всієї громади».
Попрощатися із земляком прийшло все село і численні жителі сіл навколишніх — Моринців, Пішок, Іванівки, Виграєва, Сотників. Він для них є і залишиться справжнім героєм. Віддати останню шану захиснику Вітчизни приїхали з Корсуня самооборонівці, представники громадських організацій і просто небайдужі люди.
Гірким болем були вкриті обличчя і серця воїнів з Моринців і Сотників, які зараз перебувають у зоні АТО - вони отримали відпустку на два дні у командування, аби провести в останню путь свого товариша. Попри численні здогадки про обставини смерті Максима, його товариші, як і всі односельці, ні на грам не вірять у можливість самострілу — говорять: Максим був не з тих. Його друг дитинства, учасник АТО, військовослужбовець 14-ї механізованої бригади Володимир Виcкварка розповів, що розмовляв з Максимом напередодні у 12 годин ночі, і вони разом будували плани на швидку зустріч. Павло Антоненко, боєць 1-ї окремої танкової бригади, зауважує: вони будуть добиватися встановлення істинної причини загибелі свого друга.
Час відкриє істину і розставить усе на свої місця. Але сьогодні безсумнівним є одне — держава покликала Максима Мариненка на свій захист і він на цей поклик пішов без вагань, віддавши у зоні АТО своє життя.
Світлана ПЕРЕЦЬ