Гриценко Іван Антонович

Народився Іван Антонович Гриценко 10 трав­ня 1920 р. у мальовничому селі Нехворощ Корсунь - Шевченківського району  Київської (тепер Черка­ської) області. Родина Гриценків походила із ста­ровинного козацького роду. Його представники Клим і Сидір Гриценки у складі Ситницької сотні Корсуньського полку брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького.

Батько й мати І.А.Гриценка походили із селян. У роки колективізації батько Антон Тихонович, хоч і вважався середняком, був «розкуркулений», а в 1938 р. - репресований. Тому з юнацьких літ Іван, як найстарший серед п’яти братів, став на­дійним помічником, порадником та опорою в житті сім’ї.

У1927 р. пішов до місцевої початкової школи в с. Нехворощ, а продовжив навчання у м. Макіївка (Донбас), куди в 1932 р. переїхала родина. Прояв­ляючи відмінні знання з усіх предметів, Іван все ж віддавав перевагу дисциплінам гуманітарного спрямування. Середню школу закінчив із атеста­том «відмінно», що надавало право вступу до ВНЗ без екзаменів.

З вересня 1937 по травень 1942 р. навчався на історичному факультеті Київського університету (з січня 1942 р. - Українського Об’єднаного в м. Кзил- Орда (Казахстан), куди університет було евакуйо­вано).

         З травня 1942 р. по січень 1943 р. - курсант Ха­рківського військового училища хімзахисту Чер­воної армії (евакуйованого в м. Ташкент). Після його закінчення був направлений на Воронезький (з 20 жовтня 1943 р. - Перший Український) фронт. У складі 597-го нічного близькобомбардувального орденів Олександра Невського і Кутузова ІІІ ступеня Чернівецького авіаційного полку Другої  Повітряної армії брав участь у бойових діях (пе­ред цим вивчив аеронавігацію і екстерном склав екзамени на звання штурмана, після чого був до­пущений до польотів і зробив 32 бойових нічних авіапольоти на бомбардування ворога). Полк зві­льняв від німецько-фашистських загарбників не лише українські землі, а й Польщу, Чехословаччину, брав участь у боях за Берлін. Іван Антонович нагороджений орденами Вітчизняної війни II сту­пеня і Червоної Зірки та 12 медалями, в т.ч. «За взяття Берліна», «За визволення Праги», «За пере­могу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»

Демобілізувавшись у званні лейтенанта в бере­зні 1946 р., деякий час працював старшим лабора­нтом кафедри політекономії Київського держуні­верситету. З листопада 1946 р. по листопад 1949 р. - аспірант кафедри історії УРСР цього університе­ту.

Темою кандидатської дисертації обрав пробле­му антифеодальної боротьби селянських мас Ліво­бережної України в 60-х роках XVII ст. Під час роботи над нею молодий науковець ґрунтовно опрацював значний комплекс джерел, зокрема лі­тописи, статистичні матеріали, а також опубліко­вані збірники документів, праці дослідників бага­тьох історичних шкіл і напрямків. Все це дозволи­ло глибоко проникнути в сутність проблеми, свід­ченням чого стали праці, які вийшли друком у на­укових часописах та збірках, а в березні 1950 р. він успішно захистив дисертацію.

З листопада 1949 р. Іван Антонович почав пра­цювати в Чернівецькому держуніверситеті: споча­тку старшим викладачем кафедри історії народів СРСР (1949-1955), доцентом (1955-1982) та профе­сором (1982-1990) кафедри історії СРСР і УРСР й кафедри історії України (1990-1999). У1963-1968 рр. завідував кафедрою історії СРСР, 1972 та 1983-1986 рр. - кафедрою історії СРСР та УРСР.

Завдяки наполегливій, цілеспрямованій праці І.А.Гриценко ґрунтовно розробив та з великою педагогічною майстерністю читав лекційні курси з історії України та джерелознавства історії СРСР і джерелознавства історії України, вів практичні заняття з цих дисциплін, спецсемінар «Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр.», читав спецкурс «Антифеодальна боротьба селянських мас України в другій половині ХVII ст.», став од­ним із провідних науковців і викладачів не лише історичного факультету, але й університету в ціло­му. Очолюючи кафедру, взяв курс на збереження й розвиток усіх кращих традицій, започаткованих попередниками професорами В.О.Голобуцьким і І.І.Кравченком та втілення в життя настанов сво­го вчителя, наукового керівника кандидатської дисертації члена-кореспондента АН УРСР профе­сора М.Н.Петровського. За успіхи в праці в 1984 і 1987 рр. нагороджувався грамотами Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти України.