Іван Артемович Загорний

Іван Артемович Загорний народився 26 жовтня 1920 року в селі Моринці (тепер Корсунь- Шевченківського району Черкаської області) у селянській родині. Навчався у Моринській неповносередній школі. Після голодомору 1932-1933 років сім’я переїхала на Одещину. Там він закінчив середню школу 1939 р. у м. Березівці і вступив до Одеського педагогічного інституту на історично-філологічний факультет, але навчатися довелося недовго, бо у грудні того самого року, під час фінської війни 1939-1940 років призвали на строкову службу до діючої армії Петрозаводського напрямку.

У Другій світовій війні (1939-1945) брав участь у бойових ді­ях на фронтах України і Білорусії та у партизанах.

Після закінчення війни продовжувати навчання в педагогіч­ному інституті не довелося, і життєва доля все переінакшила. У лютому 1946 року екстерном здав екзамени в Одеський інженерно-будівельнии інститут, одержав право на демобілізацію і став студентом.

Після закінчення інституту, 1951 року дістав направлення на роботу в Ізмаїльський «Облміжколгоспбуд» начальником буддільниці.

1952 року знову був призваний на військову службу в кадри військово-морського флоту і призначений старшим офіцером будівельного відділу Червонопрапорної Дунайської флотилії в Ізмаїлі.

1956 року, після ліквідації Дунайської флотилії, переведений до Криму заступником, а згодом і начальником інженерної служ­би (КЄЧ) Євпаторійського району Чорноморського флоту. 1958 ро­ку, при скороченні флоту, за власним бажанням, одержав дозвіл на звільнення в запас.

         Переїхав до Києва і працював начальником будівельної діль­ниці «Головкиївміськбуду». З 1960 року перейшов на проектну роботу спочатку в «НДІОМБВ» Академії будівництва і архітек­тури УРСР із впровадження поточного методу будівництва сільгоспоб’єктів, а 1961 року і до виходу на пенсію 1985 року працював у Головному науково-дослідному і проектному інсти­туті «Укрндігіпросільгосп» заступником головного інженера і технічним керівником філій інституту.

         І.А. Загорний — інвалід Другої світової війни, підполковник - інженер у відставці, має державні нагороди.   Історією України цікавився ще з школи та в Інституті. Переживши війну і ставши свідком ще однієї трагічної сторінки історії України, автор намагався якось знайти можливості ознайомити­ся із забороненими радянським режимом джерелами української історії та написати власну книжку-підручник для свої дітей, які підростали, але у тогочасній школі не мали змоги вивча­ти правдиву історії України. 1977 року склав «Короткий нарис української історіографії», скориставшись раніше недоступни­ми джерелами. Сам зробив рукописну книжку з власноруч ви­конаними портретами видатних істориків. За допомогою цієї книжки в домашніх умовах діти самотужки мали змогу опану­вати рідну історію і виросли національно свідомими українця­ми. Видав ту книжку у 2007 році. Пізніше доповнив і підгото­вив нову під назвою «Нариси української історіографії».