Головна | Реєстрація | Вхід | RSSП`ятниця, 24.11.2017, 23:26



 
Меню сайту
Радіо Fm
Віконце природи
Новини NASA
Новини
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Творчість юних

ЗИМА


ГІо землі ступає грудень,

Б’є вітрами всіх у груди.

Змерзло поле і шляхи.

І дорослі всі і діти

Повдягали кожухи.

З хмар летить пухкий сніжок,

Змінив зайчик кожушок,

А ялинки, мов дівиці,

Одягли білі спідниці.

Закружляли у таночку

На узліссі, на горбочку.

Снігурі лиш на хвилинку

Позлітались на калинку.

Мерзнуть лапки у пташок

Поморозив їх сніжок.

Замело снігом поля,

Не чорніє більш земля.

Птахам ніде їжу брати –

Треба їх підгодувати.

В сплячку зліг ведмедик бурий

Не страшні зимові бурі.

Хай надворі хуга грає,-

Це його не зачіпає,

Дивиться він дивні сни

І проспить так до весни.

Бондаренко Ірина

 

ГРУДЕНЬ


Ось прийшов холодний грудень

І приніс з собою студень.

Студень той не простий,

А холодний і страшний.

Заморозив всі річки

І засипав всі стежки

Білий сніг мов той пушок,

Місяць грудень - наш дружок.

Він приніс веселе свято

 І вітав усіх завзято.

З чудотворцем Миколаєм,

Що дарунки розкладає

Під подушку, в чобіток,

Щоб порадувать діток.

Пархоменко Альона

 

ЗАМЕТІЛІ


Вчора так тривожно грало

в полі вороння.

І дерева, і билинки

До землі вітрище прихиляв.

А сьогодні вже не видно,

Де тут небо, де земля.

Все довкола біле-біле

І дороги, і рілля.

Без кінця, без краю

Сипле білий сніг.

Сипле без упину,

Наче з рукава.

Все покрила ковдра біла

 І будинки, і дерева.

Де постелить сніг свій килим,

Тепло буде спать озимим.

У снігах усе потоне,

І земля не охолоне:

Бондаренко Ірина

 

ЗИМА


Навкруги зима гуляє,

Білі крила простилає

На ліси, поля, діброви

 Всім дарує їм обнови.

Дід Мороз не відстає,

Міст над річкою кує.

Річка спить собі, дрімає,

Весну красну виглядає.

На ялинки і калинки

Роздала зима хустинки.

Гарну вдачу зима має

Снігом всіх нас обгортає.

Бондаренко Ірина

 

СИНИЧКА


Хто це в шибку заглядає,

Стукає в вікно?

Це синичка викликає,

Просить, щоб дала зерно.

А ще крихточки із хліба

Ти для мене не шкодуй.

Підгодуєш мене взимку,

Я тобі віддячу влітку:

Твій садочок коло хати

Буду ревно доглядати,

Від усяких злих напастей

Буду завжди зберігати.

Бондаренко Ірина

ЛЮТИЙ


Знов лютує місяць лютий,

Всіх питає,в що ми взуті.

Місяць лютий не лютуй,

Гарний настрій нам не псуй.

Як завіє завірюха,

То опустим в шапки вуха.

І її ми не злякаємось,

З гірки швидко прокатаємось.

Не боїмся ми й морозу,

Що щипає нас за носа.

З хати всі повибігаєм.

Купу снігу накачаєм,

Зліпим бабу снігову,

Ну неначе як живу!

Щоб вона в садку стояла,

Страшних звірів відганяла.

Бондаренко Ірина

 

ДИВНИЙ ВІЗЕРУНОК


Місяць лютий, ой мастак!

Розписав нам вікна так:

Наче тут і ліс густий,

А он там садок рясний,

А ось коник-горбунець,

Цей казковий молодець.

Ось снігурочка-білявка,

З нею зайчик і ведмідь.

Ось таке казкове диво

Враз з’явилось на вікні.

Дід Мороз і місяць лютий

Змалювали все мені!

Бондаренко Ірина

 

Вірші Поковби Оксани

У цій збірочці я розкрила свою душу, своє серця. Що з цього вийшло-судити вам.

Я так хотіла б вміти малювати,

відкрити пензлем часточку душі,

Але не довелося мені знати ,

Які секрети мають вміння ці.

Та в душу все одно приходить мрія

 І я слова малюю й почуття,

Реальність і фантазії пориви,

Безсилля і наснагу до життя.

Я намалюю сонячне проміння

Я намалюю холод і земне тепло,

Бажання, віру, мрії і стремління,

І навіть те, чого ще не було.

Я на палітрі барви поєднаю

Усі, які так складно поєднать.

Нові життя контрасти відшукаю

Які зуміють враз зачарувать.

Без пензля народжу я різнобарв’я

Життєву казку і реальність злу,

Словами висловлю всі сподівання

Нові світи й галактики знайду.

Крізь повсякденну суєту,

Крізь жах жорстокості й сваволі,

Крізь сумніви й буденність злу

Ми звикли говорити “білий світ”.

Але чи от насправді світ цей білий,

Коли планеті нашій так болить

Від війн, жорстокості й свавілля?

Чи й справді нам земля ця дорога,

Якщо у неї кров ми проливаєм,

Як за війною знов іде війна,

Якщо так легко ми людей втрачаєм?

Чи маєм право зватися людьми,

Як хижаки лякають наші очі?

Якщо жалю не маєм в серці

І душі наші заблукали в ночі?

Чи й справді живемо  ми для добра?

 Ким стануть наші з вами діти?

Над цим задуматись пора,

Адже майбутнє  нам творити.

************************

 

Ти там, де вітер обійма теплом,

Де казка і дорослих зачарує,

Де розстелилось світла полотно

І кожен в ньому свій шедевр малює.

Ти там, де я ніколи не була,

Ти там, куди не кожен візу має,

Де б’є чарівне джерело добра,

Де людство серце чистим зберігає.

Ти там живеш,де все лише таке,

Яким я його в мріях уявляю,

Де вірність, честь і совість - головне,

Що над живим усим могутність має.

***************************

 

А я могла б кричати що люблю,

Могла б твердить про почуттів лавину,

Про серце, душу, голову мою,

А я мовчу і мрію без зупину.

Я мрію, й завжди з мрій своїх сміюсь,

Ховаю від усіх вразливу душу,

Образ й насмішок завжди я боюсь,

І почуття в собі тримати мушу.

Я шлях цей вибрала собі сама,

Я все вчинити так сама схотіла,

Я й зараз вірю в те, що я права,

Але щодня страждаю від безсилля.

 

 

Вчителю


Летять роки і ніби тане сніг.

Адже зима прийшла вже на поріг

Покрились інеєм виски у днів тривогах,

Втомилось серце мандрувати по дорогах.

Але душа буяє в барвах світу

 І вірна залишається лиш літу.

Хоч в мішанині слів, думок і фраз

Усе прекрасне губиться не раз.

Адже завжди проблеми і тривоги

І день у день поразки й перемоги,

Краса душі і підлість без лиця

Бездарність груба і перо митця.

Усе змішалось у буття єдине,

Що змушує трудитись беззупину

І якщо в ньому Ви себе знайдете

То значить й справді гідно Ви живете.

Ми вибачитись хочем перед Вами

За те, що часто так Вас хвилювали,

За скло розбите, за гучні перерви,

За часті вибрики, за ваші нерви,

За те, що кращими, ніж є, не стали,

За те, що безліч часу змарнували

За те, що більше втрат, аніж надбань,

Що не здійснилось більшість із бажань.

Та щиро Вам ми хочем побажати

Добра в житті багато знати.

З здоров’ям знову мир знайти і лад,  

Не мать ніколи невезінь і вад.

Щоб часто Вам фортуна усміхалась,

Щоб щастя часто на шляху стрічалось.

Щоб радувала Вас сім’я завжди,

Щоб ви зуміли в такт з життям іти.

****************************

 

Я Завжди повертатимусь сюди,

Де, я врослася віттям і корінням,

Бо саме тут і саме в ці грунти

Зроню і пророщу своє насіння.

І проросте воно стеблом краси

 І листя радості розпустить загадково,

А квітку вперто вгору підійме

І пелюстки засяють веселково.

Вросте вона, як я, у ці грунти,

Себе віддасть благословеннім краю

І буде віру крізь роки нести

 Й надію в те, що щастям засіяє.

Красу свою зронить на ці луги,

А сміх розсипле росами по гаю

 Свій піт проллє в труді на ці степи

 І зробить все на благо свого краю.

Бо тут найкраще небо, й дощ, сніги,

Найзолотіше, запашне колосся,

Шовкові трави, ніби килими,

І вітер грає що твоїм волоссям.

Добро й тепло в повітрі скрізь літа

 І надихає кожного на ласку,

Яку я пронесу через літа

Немов дитинства неповторну казку.

Хай будуть десь більш зоряні світи,

І сонце там більш яскравіше світить,

Та в край цей будуть всі шляхи вести

Де я садила мрії - квіти.

**********************

 

Як складно все і так не зрозуміло

Без вороття несе ріка життя

І борсаєшся ти у ній невміло

І з страхом зустрічаєш майбуття.

Наша хвороба - час і він же нас лікує

Він забира проблеми, радощі, жалі.

Від часу нас ніщо не порятує

 - Усе йому підвладне на Землі.

Наша розрада-почуття, які нами керують

Що ніби вогник в непроглядній тьмі

Але частіше душу без жалю катують

Чому так має бути на Землі?

Так важко як не здійснюються мрії

І безпорадність холодом пройма

 Коли ідеш в майбутнє без надії,

Вкотре, не розуміючи життя,

Лиш розумієш-так не має бути

Тебе веде омріяна мета

Якої ти повинен досягнути

Для неї і дано тобі життя.

*********************

 

Ну подивися знову ти на мене

І знову не відводь очей у бік

Обпечи поглядом мене шалено

І чистим небом глянь із-під повік.

В твоїх очах майже завжди печалі

Вони такі зажурені, сумні

І відчувається сердечна рана

У цій бездонній,чистій глибині.

Та іноді і вогники в них сяють,

Що так морочать голову мою

Тоді я спокій свій умить втрачаю

 І у омріяні світи лечу.

 

Пам’яті Сергія Р.


 Як швидко все знайшло свої місця,

Одного ж “місця” назавжди не стало.

І закрутило знову в вир життя,

І іншому вже крила обламало.

І далі йти куди - не знаєш ти

 Попереду - майбутнє невідоме.

І ключ тобі ніколи не знайти

В минуле, що уже покрила втома.

Життя вчинило знов жорстоку гру,

В якій, нам, грішним, вистоять несила.

Йому б ще жити і стрічать весну,

А не складать, щойно розкривши крила,

Коли б його ніколи не було,

Тоді б і смерть його не подолала

 Цей біль в серця людей не принесло,

Цей жаль і страх в душі не панували б.

Але ж він був і добре, що він був,

І добру пам’ять по собі зоставив.

Усе, що зміг, у радість одягнув

Й для цього вибрав найдобріші барви.

Життя - вогонь...

Життя-тягучий віск,

Що боляче так душу обпікає.

Коли танцює полум’я свічі,

Гарячими сльозами він стікає.

Пекучі краплі кроплять жаль в душі

Породять біль. Безсилість приєднають.

І вкотре на щоках - солоний дощ,       

Й страх перед тим, що нас усіх чекає.

Життя - свіча, що полум’я своє

 Уберіга роки, століття, вічність.

І схоже лиш на неї  те,

Що пам’яттю ми називати звикли.

********************

 

Сум покладе м’які пучки на очі,

Сум відбиває дивний ритм в висках

Його від себе я прогнати хочу

 Та не залишить він мене ніяк.

І знову морок і печаль,

і страх Терпкого полину гіркі мотиви

Мелодія печалі без кінця

У всьому тілі млість якась безсила.

У пам’яті - історії буття

Що сплутались в єдине божевілля

А у очах - ілюзія життя

Що в душу запустила вже коріння...

Чим є життя для кожного із нас

Можливо, це всього лише міраж ?

****************************

 

Хай буде сонячне тепло

Хай голубінь не втратить небо

 Й в колоссі втілиться добро

Бо українцям все це треба.

Хай знову буде шум дерев,

Хай зеленіє знов долина

Й хай туга серце не дере

Про долю нашої країни.

Тож доклади й свої труди.

Які? Це щире серце знає.

Адже завжди від доброти

Плоди хороші достигають.

Ти сам себе загониш в глухий кут

Ти сам себе плануєш на невдачу,

Не можеш ти сумні часи забуть

 Й похмурим світ навколо себе бачить,

Облиш переживання, досить вже

Повір у СВОЇ СИЛИ, В СВОЮ мрію !

Можливо й не найкращий ти, але

Ти неповторний, ти один, я вірю.

Таких, як ти, нема й не буде вже

 Таких хороших і сором’язливих

Твоя душа вразлива, як струна

 Я хочу щоби радістю звеніла.

Упевнено крокуй ти по Землі

Не бійсь ніколи в чомусь помилитись

Бо помилки бувають в всіх

 Саме на них ми й учимося жити.

**********************

 

 

Я вже давно дивлюсь в життя, але ніяк

Не можу до кінця його збагнути.

Немов досвідчений актор воно міняє амплуа

 Та так, де коли саме - і не відчути.

Я ніжність його бачила в росі.

Відчула силу - молодістю в грудях,

Почула міць й могутність у грозі,

Й жорстокість бачила не раз - у людях.

Я бачила не раз покаяння й прокляття,

 Св’ященність материнства й зради гріх,

Щастя вцілому і від нього - шмаття,

Сміх радості і від розлуки - сміх.

Життя! Невже усі ці риси непрості

Можуть знайти пристанище в тобі?

*******************************

 

Моя школа


Шкільне подвір’я, диво сад,

У квітах потопає.

Тут чорнобривців квітне ряд,

 Там айстри погляд звеселяють.

А ось берізки ці стрункі

 І липи кучеряві.

Бузку суцвіття запашні,

Троянди ці яскраві.

Чудові класи, вчителі

Уміння добрі мають.

Вони до знань дорогу нам

Щоднини прокладають.

Я хочу, щоб у школі

Були усі слухняні.

П’ятірки, щоб були у нас,

А двійки не бували.

Щоб в школі був у нас басейн,

Ми б кожен день плескались.

А як замерзне він зимою

На ковзанах сковзались.

Я мрію, щоб школа в нас

Була найкраща в світі.

Любіть її, як я люблю,

Прошу вас дуже, діти!

**********************

 

В листопаді листя

Зовсім опадає.

Вітер виє: Гу-гу-гу,

Гілочки гойдає.

На хмаринку він дмухнув.

Дощиком та обізвалась,

А берізку зачепив

- Листя закружляло.

Покружляло у танку

І на землю впало.

Здрастуй, матінко земля!

 Тихо прошептало.

Люті прийдуть холоди,

Білі налетять сніги,

Вкриють тебе ковдрою

 Спи, матусю наша, спи.

*************************

 

Математичний карнавал


Якось я була потрапила,

Коли сон мене здолав,

У країну математики

На цифровий карнавал.

Скільки цифр було, незліченно:

І трикутник,і квадрат.

Мінус з плюсом усміхалися,

 Зустрічаючи малят.

Щоб потрапити у царство це

Треба, друзі, вам сказать,

Що слід знати математику

Не на трійку, а на п’ять.

Треба приклади вирішувать

І рівняння розв’язать.

Всі фігури вміти креслить

Ще й задачі розгадать.

Рідний голос розбудив мене,

Чую: “Ранок вже настав”.

Сон мій зник, і я прокинулась,

 Зник і диво карнавал.

Вхід на сайт

Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz